Інтерв’ю з Глібом ІВАКІНИМ, доктором історичних наук, заступником директора Інституту археології НАН України, керівником розкопок залишків Десятинної церкви у Києві.
Розмову вів Іван ДИВНИЙ 29 серпня 2007 року. – м. Київ. – Старокиївська гора
– Глібе Юрійовичу, минулого року приблизно в цю саму пору ми говорили з членом вашої експедиції Віталієм Козюбою і йшлося про те, що якась системна підтримка розкопок була майже відсутня. А як цього сезону?
– Сьогодні, мабуть, ще простіше. Повністю на сьогодні відсутня. Декілька разів дзвонили і обіцяли гроші ще на травень, потім на серпень… Нарешті, вже 27-го числа повідомили, що наш офіційний замовник від Київської міської держадміністрації – комунальне підприємство «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» – фінансування отримав.
– 27-го серпня?
– Так, серпня. Зараз ми готуємо додаткову угоду до договору ще 2005-го року, щоб на ці кошти провести якісь роботи у вересні.
– Але ж сезон потроху підходить до завершення. Скоро можуть початися дощі і це завадить розкопкам.
– Не тільки підходить до завершення, а для великих робіт він просто вже пропав. Адже люди у нас були в липні, хоча грошей тоді ми практично не отримували, або отримували з інших якихось джерел.
– Це фахові археологи чи студенти?
– В основному робота йшла за рахунок студентів, проте були й фахові археологи, архітектори, мистецтвознавці. Зокрема, з Санкт-Петрербургу і Москви.
– Тобто, сили були порівняно невеликі?
– Відносно невеликі. Але ще гірше, що ті, хто все ж таки приїхав, дізнавшись, що грошей немає, до серпня також роз’їхалися. Лишаються тільки деякі наші штатні співробітники та ентузіасти, які розуміють значення цієї пам’ятки. Це люди з Санкт-Петербургу, Львова і, зрозуміло, кияни.
Історія найбільшої поразки природоохорони Києва доби незалежности
Нещодавно в стінах Київської міської ради відбулась безпрецедентна подія. Рішенням сесії, народні обранці ліквідували найцінніший природно-заповідний об'єкт м.Києва – заказник «Острів Жуків». Формально рішення пройшло під виглядом уточнення меж заказника, натомість реально, заказник, існуючий на площі 1630 затвердили у нових межах – 196 га, урізавши його таким чином в 8 разів ( http://h.ua/story/55355/). «За» проголосували 67 депутатів. Не голосували за дерибан лише фракція БЮТ та Блок Кличка. Крім того, категорично проти була Комісія Київради з екологічної політики, що попередньо відхилила даний проект рішення.
Природоохоронні організації називають цю подію найбільшим ударом, який коли-небуть наносила Київська міська рада по природі Києва.
Заказник «Жуків острів» є найціннішою природно-заповідною територіє м.Києва і був створений з ініціативи провідних науковців природоохоронної галузі в 1999 році. В минулому в його межах розташовувався перший радянський заповідник на території України, що носив назву «Конча-Заспа».
Історія та причина проблеми.
Ландшафтний заказник* «Жуків острів» (фото - http://h.ua/story/46769/) був оголошений з ініціативи провідних науковців природоохоронної галузі у 1999 році. Як властиво природно-заповідним об 'єктам місцевого значення, рішення про його створення прийняте Київською міською радою. Щоб зрозуміти причину проблеми, слід раз і назавжди зрозуміти процедуру створення заказників. В спрощеному вигляді це відбувається так: фахівці готують наукове обгрунтування цінності території і карту меж майбутнього заповідного об'єкту; потім ці матеріали подаються до міської ради з проханням створити об'єкт (тобто створити згідно цього наукового обгрунтування і в цих межах). А далі Київська міська рада приймає ршіення «Створити» заказник, тобто створити згідно цього обгрунтуваннчя і в межах, запропонованих науковцями. У звязку із цим, в рішенні №147/649, яким власне заповіли Жуків острів немає вказівки площі і звісно не намальовано межі. Вони мають бути в додатках. В цьому і криється проблема. Це стане зрозуміло далі по тексту.
Що ж відбулось далі? В 1999 році Жуків острів, що частково включає історичну місцевість «Конча-Заспа», оголошено заказником. А почитнаючи з 2001 року на переферії Конча-Заспи розпочато гідронамив і будівництво котеджних містечок ( http://h.ua/story/28722/). Станом на 2003 чітко стало зрозуміло, що це – найелітніша зона приватної забудови в країні і що тут земля коштує дорожче, ні ж будь-де. І схопились за голову депутати: «Щож ми заповіли!?». Дійсно, більша частина території, куди можна розширити забудову «Конча-Заспи» виявилась включеною у заказник «Жуків острів».
Як вийти з цієї проблеми придумали вже у 2004 році. Керуючись тим, що в рішенні про створення заказника немає прямої вказівки на його площу, затіяли метушню навколо того, що мовляв «треба встановити межі заказника». Починаючи з 2004 року запропоновано 6 чи 7 версій цієї площі… 840, 740, 360, 300, 269 га… тільки не 1630, як є насправді. І ось, 22 серпня 2007 року… Київрада нарешті приймає рішення про уточнення меж і вирішує, що вони таки складають 196 га. Коментарі зайві.
Загальновідома версія виникнення Києва викладена літописцем Нестором у «Повісті врем'янних літ», складеній ще на початку ХІІ століття. За його словами, «Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів, Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, яка називалася Хоревиця. Вони побудували місто в ім'я найстаршого брата і назвали його Київ».
Цей сюжет про трьох братів — засновників одного з найдавніших слов'янських міст (а також і про сестру Либідь, яку літописець згадує, проте не повідомляє про її місце проживання) знає кожен киянин, а також багато людей в Україні та за її межами. Він викладений у всіх путівниках по українській столиці й навіть у шкільному посібнику для 7-го класу.
Натомість давнім киянам історія заснування рідного міста не здавалася настільки очевидною. У давні часи переказували, що насправді Кий був не князем, а звичайнісіньким мисливцем-звіроловом, який промишляв у лісах в околицях міста. За іншою версією, він тому ховався у лісах, що був «новгородським розбійником», тобто з лісу влаштовував набіги на місто.
За іншими літописними джерелами, Кий був човнярем — перевізником через Дніпро. Подорожувальники з лівого берега казали, що йдуть «на перевіз на Київ». Правдоподібності цій версії додає той факт, що в давні часи й справді існував перевіз у районі сучасного Подолу, придніпровської частини Києва.
Та найбільш оригінальну думку висловив славнозвісний французький письменник і філософ XVIII століття Вольтер. Він вважав, що Кий — це не хто інший, як «грецький цар».
Але існують більш радикальні погляди на історію виникнення Києва, за якими взагалі ніякої людини на ім'я Кий не існувало. Річ у тім, що у давніх слов'ян «кий» означало жезл. Збереглася легенда, за якою події розгорталися таким чином. У давні часи жив пан, який неймовірно пригнічував своїх підданих. Окрім того, що люди мусили працювати на нього, він додатково відбирав у них все, що тільки можна було, — від корови до яйця. Селяни довго терпіли знущання і зажерливість свого господаря, а тоді вирішили вчинити заколот. Побачивши непокору, пан зібрав велике військо. Але на підтримку бунтарям повстало багато людей з інших сіл, що належали тому чоловіку. Діди, баби, навіть діти вийшли з чим попало — з лопатами, серпами, киями. Повстанців було дуже багато. Пан затято боронився, але люди гнали його через гори й ріки, всюди розбиваючи й не даючи відпочинку. Коли прийшли на місце, де тепер стоїть Київ, то побачили, що не залишилося в живих жодного ворога. Тоді люди поскидали свої киї в одну купу. Вона виявилася настільки великою, що розпочали будівництво міста. Воно, оскільки з київ збудовано, отримало назву Київ.
Ще одна версія тлумачить назву міста від стародавньої річки Киянки, що колись існувала біля Замкової гори. Століття тому історик Орлов писав у монографії «Походження назв»: «Назву Києва слід виводити від річки Киянки, що впадала в Глибочицю. У цьому випадку місто, що стосується походження свого імені, не є якимось винятком, і міфічному Кию треба назавжди дати спокій».
Між іншим, слово «київ» зустрічається в інших мовах не як власне ім'я, а як загальне. Приміром, угорською воно означає «веселий». Відомо, що племена угрів справді проходили через наші краї, про що нагадує пам'ятний знак біля Аскольдової могили. Можемо припустити, що тогочасні пілігрими, побачивши веселих людей, стали називати поміж собою місцевість, де тепер розташована столиця України, словом «київ». Поступово ця назва перетворилася на власну і в цій якості з Угорщини поширилася до інших країн Європи.
З іншого боку, на Київ не раз і не два нападали татари. А їхньою мовою товариш нареченого зветься київ-баші. Отже не виключено, що в наших краях трапилася якась любовна історія, фіналом якої стало сватання й шлюб. Відповідно місцевість, звідки походили приятелі жениха (а може, й він сам), відтоді стали звати Київ... Але все це лише припущення.
Численні тілесні ушкодження, витоптаний чиновниками і репортерами багатостраждальний газон та розмонтований дитячий майданчик – подарунок мера Черновецького – такий результат бійки на Березняківській,12, що трапилася в ніч з 26 по 27 червня
Поки оборонці відпочинкової зони відновлюють сили для наступних осад, міські і районне керівництво, сперечаючись, намагаються знайти винного.
Леонід Чернівецький традиційно звинуватив у кривавій сутичці опозиційні до нього сили та попереднього мера Олександра Омельченка, за часи якого і був даний дозвіл на злощасну забудову. До списку безпосередньо причетних мер зарахував перш за все керівника будівельної компанії "Кроун" Андрія Кобринського та голову Дніпровської районної ради нашоукраїнця Олександра Сотникова. До останнього в Черновецького особливе ставлення.
Напередодні бійки 25 червня під час пленарного засідання Дніпровської районної ради депутатами фракції Блоку Леоніда Черновецького була здійснена спроба зняття діючого глави району з посади. На допомогу однопартійцям особисто приїхав секретар Київради Олесь Довгий та депутати Київради. Для підтримки опозиційного до мера голови прибули керівники опозиції у столичній раді – голова фракції блоку свого імені Віталій Кличко, представник фракції блоку "Наша Україна" Дмитро Андрієвський, інші представники демократичних сил.
Бурхливі обговорення тоді трохи не переросли у справжню бійку. Але чи то опозиція виявила неабияку завзятість, чи то більшість не змогла як слід підготуватися, та 25 червня депутати Дніпровської райради недовіри своєму голові не висловили. Олесь Довгий при цьому наголосив, що на продовження довго чекати не доведеться, і непокірний голова таки своє отримає.
Своєрідним "продовженням" стала бійка на Березняівській, яка відбулася, як це не дивно, на наступний день після невдалого зняття Сотникова.
Шукати пояснення такої "любові" промерської більшості до голови Дніпровської райради тільки в тому, що Сотников представник "Нашої України", принаймні наївно. Як вдало зауважив заступник керівника секретаріату блоку Віталія Кличка Володимир Бондаренко, варто тільки подивитися на карту Дніпровського району, який є другим за розмірами в Києві, щоб всі пазли склалися в одну мозаїку. Район майже на третину складається з ще "неосвоєних" зелених зон. І Березняківська це тільки приклад з низки подібних історій. Озеро Тельбін продовжують обживати будівельники, а "Кроун" продовжує здобувати нові території району. Зокрема на останньому пленарному засіданні Київради компанія отримала для забудови чергову ділянку зеленої зони острова Долобецький.
Олександр Сотников називає всі закиди столичного керівництва необґрунтованими і в свою чергу звинувачує чинного мера в недбалому ставленні до конфліктних забудов. Так, ділянку на Брезняківській виділили ще у 2003 році, але люди почали протестувати тільки кілька місяців тому, коли їх познайомили з оформленою документацією на забудову. І це вже за часи цієї каденції Київради, наголошує голова райради. І взагалі "починаючи з кінця минулого року міська влада все робить для того, щоб знищити місцеве самоврядування на рівні районів і використовує для цього будь-які приводи", - підкреслює Олександр Сотников.
Вже після нічної сутички мер усіх киян пафосно виголосив, що поки він живий будівництва за цією адресою не буде, і подарував мешканцям дитячий майданчик. Депутати від блоку Леоніда Черновецького під блиск камер знесли зелений паркан і на цьому, здавалося б історія мала закінчитися. Проте, за словами Сотникова, і з ними не можна не погодитися, жодними одноосібними розпорядженнями мер не зможе скасувати рішення Київради. А значить за багатостраждальну ділянку ще доведеться повоювати у суді, адже, хто б не була ця компанія "Кроун", вона має всі права на територію. Київські ж суди, як ми переконуємося щодня, найнепередбачуваніші суди України.
І марно зараз питати, куди дивилися депутати попередньої каденції Київради, виділяючи цю ділянку. Туди ж, куди і нинішні - до себе в кишеню. І вже легше за все ухвалити рішення, а потім валити паркани, роздавати направо і наліво дитячі майданчики. Адже ці дії не тільки не підкріплені законом, а взагалі йому суперечать.
Тож мешканцям територій з конфліктними забудовами залишається тільки гуртуватися і чекати кулаків чергових нальотчиків. Може і їм тоді перепаде трохи уваги київських чиновників, а мер подарує ще один дитячий майданчик, аби тільки майданчиків на всіх вистачило. А поки київські можновладці не почнуть діяти згідно із законом, враховуючи думку своїх виборців, березняківські будуть повторюватися.
Алла ШЛАПАК, депутат Київради, співголова блоку Леоніда Черновецького: Ситуація на Березняківській, 12, порушувалась нами ще в квітні, травні цього року. Неодноразові були звернення фракції блоку Леоніда Черновецького в Дніпровській районній раді з проханням прийняти рішення на районній раді про розірвання договору оренди. Звернутися до Київської міської ради. Пан Сотников навіть не ставив до порядку денного це питання і це питання не розглядалося на районній раді. Коли депутати звернулися з тим щоб необхідно провести громадські слухання, знову таки адміністрація проігнорувала, але 25 червня громадські слухання таки відбулися. На пре великий жаль з керівництва Дніпровської районної ради ніхто не був присутній. І з забудовників також. І зразу як тільки ми отримали протокол громадських слухань де 300 людей залишили свої підписи з проханням розірвати договір оренди, відразу ми почали готуватися до відміни цього рішення.
Олександр СОТНІКОВ, голова Дніпровської районної у м. Києві ради та держадміністрації: На вимогу мешканців вулиці Березняківської 12, які 21 травня заявили нам, що вони проти забудови цієї зеленої зони, ми 22 травня цього року звернулися письмово до міського голови, де спираючись на думку мешканців вимагали, щоб це рішення стосовно виділення земельної ділянки компанії "Кроун" було на найближчій сесії Київради скасовано. За цей час пройшло три сесії Київради. Якщо міська влада хотіла би вирішувати питання мешканців Березняків, вона би це питання вирішила на найближчих сесіях. 25 червня відбулися громадські слухання щодо цієї проблеми, на яких були присутні представники Дніпровської райради, депутати Київради, але представників КМДА на слуханнях не було.
Дмитро АНДРІЄВСЬКИЙ, депутат Київради від фракції Блоку "Наша Україна". Сьогоднішня київська влада, захопившись саморекламою, нехтує не тільки думкою киян, а й не зважає на закон. Коли рішення на сесії Київради ухвалюються всупереч Регламенту, зелені зони віддаються під забудову, чи можна дивуватися діям депутатів від блоку Леоніда Черновецького? Зваливши паркан, що оточував місце забудови, вони не тільки не наблизилися до вирішення проблеми, а дали приклад для наступних силових розв’язань конфліктів. Мабуть, що з Хрещатика, 36 дуже важко побачити всі кризові ситуації на місцях, тим більше, що пан Черновецький не бажає цього робити. Мер прагне повністю позбавити райони самостійності, порушуючи при цьому баланс повноважень та відповідальності. Що при цьому думають кияни його мало хвилює.
Похорон. Зима, міцний мороз, вітер.
Два українці несут труну свого товариша.
- Миколо, горілки будеш?
- Давай.
- А Петро буде?
- Та він же мертвий!!!
- Шо такий мертвий шо й не вип'є?
Йде нарада.
Голова розпочинає засідання
- У нас сьогодні в порядку денному дуже нагальні питання. Чи є серед присутніх москалі?
- Ні, немає!
- Тогда можєм говоріть по-русскі.
Сьогодення. Україна. Черкаська область. Селище міського типу. Над полем літає кукурузник і орошує його. Двоє дядьків уважно стежать за літачком, сидячи в тіньку та смакуючи свіженьким сальцем, пахучим українським хлібом та кришталево-чистою самогоночкою. Раптом літачок губить контроль і вдаряється в житлову двоповерхову споруду обабіч поля.
Збиває балкон і з поламаними крилами падає перед під’їздом. Хвилина мовчання, після якої дядьки перезирнулись:
- І що ви на це скажете, куме?
- Та що тут казать! ЯКА КРАЇНА - ТАКИЙ і ТЕРАКТ!!!
Дія відбувається в такому гарному селі
Доня просить тата, щоб той купив їй мобільний телефон.
- Тату, у нас уже в класі всі мають мобільники, а ти мені ніяк не купиш.
- Та, як би то були гроші на те, а то навіть і трусів у тебе немає.
- Тату, з мене усі вже сміються, що я не маю мобільного.
- Та, може, краще тобі кожушика купимо на зиму?
- Ні, хочу лише мобільний.
- То давай зробимо так. Я змайструю мобільний з дерева, розфарбую як останню модель, а ти вже його нікому не давай до рук, так просто ходи по школі, начебто розмовляєш.
Так і зробили. Пішла вона до школи, "розмовляє", а діти й подумали, що то остання модель - надавали їй по пиці та відібрали того мобільника.
На ранок, прокидається тато і читає через увесь паркан напис:
"ГАЛЯ - МАНДА"
Тоді він кричить через увесь двір:
- Донечко, іди но сюди, тобі SMS-ка прийшла.
Нині при владі у Києві сидять великі майстри багатоходових комбінацій. Майстерність полягає у тому, щоб так перемістити дитячі лікувальні заходи, аби виділити під забудову найдорожчі земельні ділянки столиці
Здається, пасьянс нарешті зійшовся. Досі не вистачало "бубнового валета". Коли ж його було витягнуто з колоди, зробилося зрозумілим, що і як випадає. Так от: випадає "покращити умови перебування дітей у столичних санаторіях". Як випадає? Дуже просто: за рахунок передачі інвесторам ділянки на вул. Гоголівській.
Якщо ж по порядку, найперше звернімося до повідомлення Київської міськдержадміністрації. "За рахунок інвесторських коштів капітально відремонтують і значно розширять дитячій санаторій "Ялинка", – повідомляє прес-служба КМДА з посиланням на заступника начальникаа Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Ольгу Губарь.
Згідно з повідомленням, "сесія Київради затвердила інвестиційний проект щодо зміцнення матеріально-технічної бази дитячих санаторіїв". Тепер у санаторії "Ялинка" в Пущі-Водиці буде капітально відремонтовано спальні корпуси, харчоблок і склади, благоустроєно територію, а також збільшено потужність до 300 ліжок.
"Після такої модернізації, – повідомляє КМДА, – туди зможуть перенести 100 функціонуючих ліжок колишнього санаторію-профілакторію ВАТ "Київхліб" (вул. Гамарника, 20). Завдяки цьому нововведенню діти оздоровлюватимуться у парковій зоні в значно комфортабельніших умовах".
За словами Ольги Губарь, розмір відповідних інвестицій сягне понад 40 мільйонів гривень. Для того, щоб компенсувати інвестору витрати, Київрада погодилася передати йому після завершення всіх робіт споруди на вул. Гоголівській, 26–28 під забудову (площа земельної ділянки 1,4 га). Нині там розташовано дитячий санаторій "Салют" (на 100 ліжок), "будівлі якого застаріли вже і морально, і фізично".
Натомість його маленьких пацієнтів переведуть до благоустроєного та осучасненого комплексу на вул. Гамарника, 20, де заплановано відкрити санаторій "Матері та дитини". Там же встановлять 100 ліжок санаторію "Дружний" (смт. Буча), який після пожежі не працює з 2004 року та не належить відновленню, оскільки перебуває в IV Чорнобильській зоні.
Спробуємо пройти маршрутами "санаторних переїздів" ще раз. "Ялинку" заплановано розбудувати, щоб запхати туди діток співробітників ВАТ "Київ хліб". Санаторій "Київхліба" теж знаходиться у Пущі-Водиці, але у "Ялинці" ніби кращі умови.
Якщо припустити, що у "київхлібівському" санаторії умови посередні до такої міри, що дітей треба звідти вивозити, то чому ж сюди намагаються загнати діток із "Салюту"? Якщо до цього додати, що "Салют" приймав дітей з вадами розумового і психічного розвитку… Може скластися враження: здорових дітей переводять " у паркову зону в значно комфортабельніші умови" (див вище), а хворі перетопчуться і у старих умовах.
До того ж неясно, чому саме сюди "евакуюють" 100 ліжок з "Дружного" – адже оздоровлювати психічно хворих дітей здалося б окремо…
Відповідь проста. Розташування "Салюта" – саме та карта, якої бракувало в нашому "пасьянсі". Тихий центр, вулиця Гоголівська, садиба графа Орлова… Що ще треба забудовникам, аби без зайвих фінансових клопотів зустріти старість?.. А що для виділення землиці під забудову в центрі Києва треба, мов наперстки, покрутити кілька дитячих санаторіїв, так то дрібниці.
Інтерв’ю з Глібом ІВАКІНИМ, доктором історичних наук, заступником директора Інституту археології НАН України, керівником розкопок залишків Десятинної церкви у Києві.
Кий: від розбійника до царя