Численні тілесні ушкодження, витоптаний чиновниками і репортерами багатостраждальний газон та розмонтований дитячий майданчик – подарунок мера Черновецького – такий результат бійки на Березняківській,12, що трапилася в ніч з 26 по 27 червня
Поки оборонці відпочинкової зони відновлюють сили для наступних осад, міські і районне керівництво, сперечаючись, намагаються знайти винного.
Леонід Чернівецький традиційно звинуватив у кривавій сутичці опозиційні до нього сили та попереднього мера Олександра Омельченка, за часи якого і був даний дозвіл на злощасну забудову. До списку безпосередньо причетних мер зарахував перш за все керівника будівельної компанії "Кроун" Андрія Кобринського та голову Дніпровської районної ради нашоукраїнця Олександра Сотникова. До останнього в Черновецького особливе ставлення.
Напередодні бійки 25 червня під час пленарного засідання Дніпровської районної ради депутатами фракції Блоку Леоніда Черновецького була здійснена спроба зняття діючого глави району з посади. На допомогу однопартійцям особисто приїхав секретар Київради Олесь Довгий та депутати Київради. Для підтримки опозиційного до мера голови прибули керівники опозиції у столичній раді – голова фракції блоку свого імені Віталій Кличко, представник фракції блоку "Наша Україна" Дмитро Андрієвський, інші представники демократичних сил.
Бурхливі обговорення тоді трохи не переросли у справжню бійку. Але чи то опозиція виявила неабияку завзятість, чи то більшість не змогла як слід підготуватися, та 25 червня депутати Дніпровської райради недовіри своєму голові не висловили. Олесь Довгий при цьому наголосив, що на продовження довго чекати не доведеться, і непокірний голова таки своє отримає.
Своєрідним "продовженням" стала бійка на Березняівській, яка відбулася, як це не дивно, на наступний день після невдалого зняття Сотникова.
Шукати пояснення такої "любові" промерської більшості до голови Дніпровської райради тільки в тому, що Сотников представник "Нашої України", принаймні наївно. Як вдало зауважив заступник керівника секретаріату блоку Віталія Кличка Володимир Бондаренко, варто тільки подивитися на карту Дніпровського району, який є другим за розмірами в Києві, щоб всі пазли склалися в одну мозаїку. Район майже на третину складається з ще "неосвоєних" зелених зон. І Березняківська це тільки приклад з низки подібних історій. Озеро Тельбін продовжують обживати будівельники, а "Кроун" продовжує здобувати нові території району. Зокрема на останньому пленарному засіданні Київради компанія отримала для забудови чергову ділянку зеленої зони острова Долобецький.
Олександр Сотников називає всі закиди столичного керівництва необґрунтованими і в свою чергу звинувачує чинного мера в недбалому ставленні до конфліктних забудов. Так, ділянку на Брезняківській виділили ще у 2003 році, але люди почали протестувати тільки кілька місяців тому, коли їх познайомили з оформленою документацією на забудову. І це вже за часи цієї каденції Київради, наголошує голова райради. І взагалі "починаючи з кінця минулого року міська влада все робить для того, щоб знищити місцеве самоврядування на рівні районів і використовує для цього будь-які приводи", - підкреслює Олександр Сотников.
Вже після нічної сутички мер усіх киян пафосно виголосив, що поки він живий будівництва за цією адресою не буде, і подарував мешканцям дитячий майданчик. Депутати від блоку Леоніда Черновецького під блиск камер знесли зелений паркан і на цьому, здавалося б історія мала закінчитися. Проте, за словами Сотникова, і з ними не можна не погодитися, жодними одноосібними розпорядженнями мер не зможе скасувати рішення Київради. А значить за багатостраждальну ділянку ще доведеться повоювати у суді, адже, хто б не була ця компанія "Кроун", вона має всі права на територію. Київські ж суди, як ми переконуємося щодня, найнепередбачуваніші суди України.
І марно зараз питати, куди дивилися депутати попередньої каденції Київради, виділяючи цю ділянку. Туди ж, куди і нинішні - до себе в кишеню. І вже легше за все ухвалити рішення, а потім валити паркани, роздавати направо і наліво дитячі майданчики. Адже ці дії не тільки не підкріплені законом, а взагалі йому суперечать.
Тож мешканцям територій з конфліктними забудовами залишається тільки гуртуватися і чекати кулаків чергових нальотчиків. Може і їм тоді перепаде трохи уваги київських чиновників, а мер подарує ще один дитячий майданчик, аби тільки майданчиків на всіх вистачило. А поки київські можновладці не почнуть діяти згідно із законом, враховуючи думку своїх виборців, березняківські будуть повторюватися.
Алла ШЛАПАК, депутат Київради, співголова блоку Леоніда Черновецького: Ситуація на Березняківській, 12, порушувалась нами ще в квітні, травні цього року. Неодноразові були звернення фракції блоку Леоніда Черновецького в Дніпровській районній раді з проханням прийняти рішення на районній раді про розірвання договору оренди. Звернутися до Київської міської ради. Пан Сотников навіть не ставив до порядку денного це питання і це питання не розглядалося на районній раді. Коли депутати звернулися з тим щоб необхідно провести громадські слухання, знову таки адміністрація проігнорувала, але 25 червня громадські слухання таки відбулися. На пре великий жаль з керівництва Дніпровської районної ради ніхто не був присутній. І з забудовників також. І зразу як тільки ми отримали протокол громадських слухань де 300 людей залишили свої підписи з проханням розірвати договір оренди, відразу ми почали готуватися до відміни цього рішення.
Олександр СОТНІКОВ, голова Дніпровської районної у м. Києві ради та держадміністрації: На вимогу мешканців вулиці Березняківської 12, які 21 травня заявили нам, що вони проти забудови цієї зеленої зони, ми 22 травня цього року звернулися письмово до міського голови, де спираючись на думку мешканців вимагали, щоб це рішення стосовно виділення земельної ділянки компанії "Кроун" було на найближчій сесії Київради скасовано. За цей час пройшло три сесії Київради. Якщо міська влада хотіла би вирішувати питання мешканців Березняків, вона би це питання вирішила на найближчих сесіях. 25 червня відбулися громадські слухання щодо цієї проблеми, на яких були присутні представники Дніпровської райради, депутати Київради, але представників КМДА на слуханнях не було.
Дмитро АНДРІЄВСЬКИЙ, депутат Київради від фракції Блоку "Наша Україна". Сьогоднішня київська влада, захопившись саморекламою, нехтує не тільки думкою киян, а й не зважає на закон. Коли рішення на сесії Київради ухвалюються всупереч Регламенту, зелені зони віддаються під забудову, чи можна дивуватися діям депутатів від блоку Леоніда Черновецького? Зваливши паркан, що оточував місце забудови, вони не тільки не наблизилися до вирішення проблеми, а дали приклад для наступних силових розв’язань конфліктів. Мабуть, що з Хрещатика, 36 дуже важко побачити всі кризові ситуації на місцях, тим більше, що пан Черновецький не бажає цього робити. Мер прагне повністю позбавити райони самостійності, порушуючи при цьому баланс повноважень та відповідальності. Що при цьому думають кияни його мало хвилює.
Похорон. Зима, міцний мороз, вітер.
Два українці несут труну свого товариша.
- Миколо, горілки будеш?
- Давай.
- А Петро буде?
- Та він же мертвий!!!
- Шо такий мертвий шо й не вип'є?
Йде нарада.
Голова розпочинає засідання
- У нас сьогодні в порядку денному дуже нагальні питання. Чи є серед присутніх москалі?
- Ні, немає!
- Тогда можєм говоріть по-русскі.
Сьогодення. Україна. Черкаська область. Селище міського типу. Над полем літає кукурузник і орошує його. Двоє дядьків уважно стежать за літачком, сидячи в тіньку та смакуючи свіженьким сальцем, пахучим українським хлібом та кришталево-чистою самогоночкою. Раптом літачок губить контроль і вдаряється в житлову двоповерхову споруду обабіч поля.
Збиває балкон і з поламаними крилами падає перед під’їздом. Хвилина мовчання, після якої дядьки перезирнулись:
- І що ви на це скажете, куме?
- Та що тут казать! ЯКА КРАЇНА - ТАКИЙ і ТЕРАКТ!!!
Дія відбувається в такому гарному селі
Доня просить тата, щоб той купив їй мобільний телефон.
- Тату, у нас уже в класі всі мають мобільники, а ти мені ніяк не купиш.
- Та, як би то були гроші на те, а то навіть і трусів у тебе немає.
- Тату, з мене усі вже сміються, що я не маю мобільного.
- Та, може, краще тобі кожушика купимо на зиму?
- Ні, хочу лише мобільний.
- То давай зробимо так. Я змайструю мобільний з дерева, розфарбую як останню модель, а ти вже його нікому не давай до рук, так просто ходи по школі, начебто розмовляєш.
Так і зробили. Пішла вона до школи, "розмовляє", а діти й подумали, що то остання модель - надавали їй по пиці та відібрали того мобільника.
На ранок, прокидається тато і читає через увесь паркан напис:
"ГАЛЯ - МАНДА"
Тоді він кричить через увесь двір:
- Донечко, іди но сюди, тобі SMS-ка прийшла.
Нині при владі у Києві сидять великі майстри багатоходових комбінацій. Майстерність полягає у тому, щоб так перемістити дитячі лікувальні заходи, аби виділити під забудову найдорожчі земельні ділянки столиці
Здається, пасьянс нарешті зійшовся. Досі не вистачало "бубнового валета". Коли ж його було витягнуто з колоди, зробилося зрозумілим, що і як випадає. Так от: випадає "покращити умови перебування дітей у столичних санаторіях". Як випадає? Дуже просто: за рахунок передачі інвесторам ділянки на вул. Гоголівській.
Якщо ж по порядку, найперше звернімося до повідомлення Київської міськдержадміністрації. "За рахунок інвесторських коштів капітально відремонтують і значно розширять дитячій санаторій "Ялинка", – повідомляє прес-служба КМДА з посиланням на заступника начальникаа Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Ольгу Губарь.
Згідно з повідомленням, "сесія Київради затвердила інвестиційний проект щодо зміцнення матеріально-технічної бази дитячих санаторіїв". Тепер у санаторії "Ялинка" в Пущі-Водиці буде капітально відремонтовано спальні корпуси, харчоблок і склади, благоустроєно територію, а також збільшено потужність до 300 ліжок.
"Після такої модернізації, – повідомляє КМДА, – туди зможуть перенести 100 функціонуючих ліжок колишнього санаторію-профілакторію ВАТ "Київхліб" (вул. Гамарника, 20). Завдяки цьому нововведенню діти оздоровлюватимуться у парковій зоні в значно комфортабельніших умовах".
За словами Ольги Губарь, розмір відповідних інвестицій сягне понад 40 мільйонів гривень. Для того, щоб компенсувати інвестору витрати, Київрада погодилася передати йому після завершення всіх робіт споруди на вул. Гоголівській, 26–28 під забудову (площа земельної ділянки 1,4 га). Нині там розташовано дитячий санаторій "Салют" (на 100 ліжок), "будівлі якого застаріли вже і морально, і фізично".
Натомість його маленьких пацієнтів переведуть до благоустроєного та осучасненого комплексу на вул. Гамарника, 20, де заплановано відкрити санаторій "Матері та дитини". Там же встановлять 100 ліжок санаторію "Дружний" (смт. Буча), який після пожежі не працює з 2004 року та не належить відновленню, оскільки перебуває в IV Чорнобильській зоні.
Спробуємо пройти маршрутами "санаторних переїздів" ще раз. "Ялинку" заплановано розбудувати, щоб запхати туди діток співробітників ВАТ "Київ хліб". Санаторій "Київхліба" теж знаходиться у Пущі-Водиці, але у "Ялинці" ніби кращі умови.
Якщо припустити, що у "київхлібівському" санаторії умови посередні до такої міри, що дітей треба звідти вивозити, то чому ж сюди намагаються загнати діток із "Салюту"? Якщо до цього додати, що "Салют" приймав дітей з вадами розумового і психічного розвитку… Може скластися враження: здорових дітей переводять " у паркову зону в значно комфортабельніші умови" (див вище), а хворі перетопчуться і у старих умовах.
До того ж неясно, чому саме сюди "евакуюють" 100 ліжок з "Дружного" – адже оздоровлювати психічно хворих дітей здалося б окремо…
Відповідь проста. Розташування "Салюта" – саме та карта, якої бракувало в нашому "пасьянсі". Тихий центр, вулиця Гоголівська, садиба графа Орлова… Що ще треба забудовникам, аби без зайвих фінансових клопотів зустріти старість?.. А що для виділення землиці під забудову в центрі Києва треба, мов наперстки, покрутити кілька дитячих санаторіїв, так то дрібниці.
В конце 80х годов пришлось мне служить в СА. Охранять военный институт в
Москве. Поэтому офицеры, которые ходили через мою будочку, напоминавшую
собачью конуру, были в своей массе не "военные", а военнослужащие.
Частенько полковники и подполковники останавливались поболтать с
сынком-бойцом. Был один подполковник-одессит, который вообще без шуток
даже мимо не ходил. Вот одна из его баек:
- Шо, боец, стоишь? А шо бэз автомата? Я вот курсантом в училище в
Одессе стоял с карабином. Как ты, на улицу смотрел. Смотрю: мимо по
набережной мужик бежит с пистолетом и от милиционера отстреливается.
Я карабин снял с плеча - и в мужика. Мужик упал.
- Наградили?
- Нет, ты не дослушал. Из-за поворота выезжает машина с камерой. Одесская
киностудия снимает детектив.
- Ага, значит посадили?
- Нет, ты шо, я же не попал.
Он не похож на других. Он и не стремится быть похожим. Жёсткость, характер, сила духа - этого ему не занимать у других, он привык.Его жизнь - это дорога. Тайга, горы, пустыня, океан,неважно. Его смысл - это движение вперед. Он пройдёт первым,остальные лишь пойдут за ним. Он не любит жаловаться и не любит, когда ему жалуются, потому что он мужчина. До мозга костей. Сила тела и характера пронизывает каждое его движение. Лицо загорелое и обветренное от долгого пребывания на чистом воздухе. На лице щетина, которая идёт ему настолько, что без нее Его невозможно представить. Его рукопожатие тяжело как каток. Он носит обувь на толстой подошве (я намеренно не называю марку, хотя она и известна), но он ценит в одежде
удобство, а не брэнд. Тонкий букет табака, хорошо выделанной кожи, мускуса и доброго крепкого алкоголя смешивается с ароматом чего-то неуловимо знакомого. Когда смотришь на него - понимаешь, что от этого человека зависит то, будешь ли ты там, куда задумал попасть или нет. От него зависит всё.
От него зависят все. Он делает дорогу проходимой. Он - железнодорожный рабочий. Вечно пьяный, немытый, небритый, разпи..яй, алкоголик, подонок и хамло в кирзовых сапогах.
Моя начальница, чей отец был офицером канадской разведки (!!!) рассказала, мне как канадцы пытали пленных немцев, после Второй мировой войны, чтобы узнать какие-то там “военные тайны”.
Их приглашали в комнату где было полно еды и пива. Немцы (естественно все без знаков различия, не поймешь, где офицер а где солдат) жрали и пили, а потом все убиралось и пленных строили в два ряда и закрывали дверь в комнату. Туалета в комнате не было. Никакой посуды тоже.
Покидать строй не разрешалось. Хочешь в туалет (после пива-то сильно хотелось) - ходи в штаны.
Не хочешь ходить в штаны - рассказывай, что знаешь, в каком ты чине, в каком чине те, кто вокруг тебя стоят и вперед - облегчаться.
Раскалывались все! На памяти ее отца не было ни одного, кто помочился бы себе в штаны. Предпочитали закладывать товарищей.
Вот так.
